Notice: Uninitialized string offset: 1 in /home/mplegalg/mp-legal-group.com/www/wp-content/plugins/dw-question-answer/inc/Akismet.php on line 285
"Незадокументоване" затримання або позбавлення волі без негайного вручення копії протоколу затримання - «M&P» Legal group»

“Незадокументоване” затримання або позбавлення волі без негайного вручення копії протоколу затримання

З нагоди Дня Незалежності України (а незалежність країни починається із свободи та недоторканості кожної окремо людини), у зв’язку з усталеною негативною практикою правоохоронних органів та на основі власних напрацювань на даному напрямку захисту, публікую статтю про системне, типове порушення, яке масово допускається при застосуванні одного із найжорсткіших видів державного примусу – при затриманні особи правоохоронцями.

Найбільш розповсюдженими в Україні можливо назвати два типи затримань, які здійснюють уповноважені особи :

  1. в ході кримінального переслідування (в порядку КПК).
  2. в ході процедур за кодексом України про адмін. правопорушення (в порядку КУпАП).

І в першому в другому випадку до процедури затримання висуваються суворі вимоги щодо порядку та форми документування факту, підстав та перебігу затримання. Формою документування зазначених фактів закон імперативно називає лише один – “Протокол про затримання”

Недотримання вимог закону щодо порядку та форми затримання тягне цілу низку каскадних (за принципом доміно) наслідків, починаючи від недопустимості доказів, які отримані в ході затримання, та закінчуючи кримінальним покаранням для особи, яка здійснила незаконне затримання. Поміж іншого, Європейський суд з прав людини не зупиняється присуджувати стягнення з держав справедливих сатисфакцій (відшкодувань) на користь незаконно затриманих осіб.

  1. При затриманні за підозрою у вчиненні злочину “Протокол про затримання” обов’язково складається в порядку ч.5 ст. 208 КПК України.
  2. При адміністративному затриманні “Протокол про затримання” обов’язково складається в порядку ст. 261 КУпАП.

І в першому, і в другому випадку “Протокол про затримання” надається для підпису затриманому ( зазначене надає гарантію затриманому дізнатися письмовий виклад підстав затримання, внести свої зауваження щодо моменту затримання та порядку його проведення і т.д.).

При затриманні за підозрою у вчиненні злочину копія “Протоколу про затримання” негайно під розпис вручається затриманому, а також надсилається прокурору.

Однак, регламентувати порядок затримання – не означає навчити та змусити його виконувати правоохоронні органи.

Існують тисячі тонкощів та особливостей кожного окремо взятого затримання, однак цікавою для аналізу в даній статті є негативна практика, що склалася внаслідок несвоєчасного складення “Протоколу про затримання” або його нескладення взагалі. Людина може бути годинами, а інколи навіть і днями, позбавлена волі без складення “Протоколу про затримання”. Непоодинокими є випадки, коли після такого “незадокументованого” затримання особу відпускають на волю без жодних реальних кримінальних або адміністративних претензій зі сторони держави (тобто без повідомлення про підозру або без вручення протоколу про адмін. правопорушення).

Чому так відбувається? Правоохоронці не люблять брати на себе відповідальність затримувати особу, бо за кожним необгрунтованим затриманням може послідувати службова перевірка або кримінальна відповідальність. В свою чергу обгрунтованість або необгрунтованість затримання є доволі розмитою та оціночною категорією, яку кожен окремий прокурор або слідчий суддя може витлумачити не на користь правоохоронця, який проводив таке затримання.

Так і склалася практика у державі, за якої затримання до 72 годин за підозрою у вчиненні злочину попередньо у 99% випадків погоджується із прокуратурою, яка здійснює нагляд за конкретним підрозділом, а адміністративні затримання зазвичай взагалі не оформлюються ніякими документами.

Що відбувається коли “Протокол про затримання” не вручають або не надають на підпис затриманому? Стандартне формулювання виправдувальної версії правоохоронців таке – особа добровільно та без примусу захотіла самостійно побути в нашій приємній компанії у відділі поліції (патрульному авто, тощо) декілька годин або навіть – днів. Звичайно, що захисника у такому випадку ніхто до затриманого не запрошує.

В даному випадку аналізувати мало що, бо такі дії містять у собі склад злочину за ст. 371 або ст. 365 або ст. 146 КК України залежно від обставин справи та можливостей доказування в процесі. Покарання за цими статтями є достатньо суворими, а самі злочини відносяться до категорії тяжких.

Більш цікавими є випадки, коли затримання після “неформального” погодження прокуратурою або керівництвом правоохоронного органу все ж таки оформлюється “Протоколом про затримання”.

Необхідно враховувати, що проміжки часу між фактичним затриманням (момент першого наказу правоохоронця не покидати певне місце або фізичне обмеження в пересуванні) та моментом коли почнуть складати “Протокол про затримання” можуть вимірюватися годинами, а інколи – днями. Для прикладу наведу декілька рішень ЄСПЛ, якими яскраво демонструється суть того, що відбувається повсякденно.

Так, у справі «Гриненко проти України» ЄСПЛ зазначив: «Констатовано порушення підп.”c” п. 1 ст. 5 Конвенції у зв’язку з тим, що тримання заявника під вартою з 23:00 год. 20 листопада [ момент фактичного затримання ] до 13:30 21 листопада 2004 року [момент складення протоколу] було незаконним, оскільки воно не було належним чином задокументовано і таким чином процесуальний статус заявника залишався невідомим у цей період.»

У справах Гавула проти України (Gavula v. Ukraine,заява № 52652/07, рішення від16 травня 2013 року) та Білоусов проти України (Belousov v. Ukraine, заява № 4494/07, рішення від 7листопада 2013 року) ЄСПЛ визнав порушення § 1 статті 5 Конвенції щодо невідповідності часу реєстрації затримання осіб моменту їх фактичного затримання, коли затримки у реєстрації складали одну добу. Окрім того у справі Білоусова (§ 83) ЄСПЛ визначив, що «із заявником поводилися як з підозрюваним, і він залишався під фактичним контролем поліцейських у відділку міліції … і йому не було дозволено покинути будівлю поліцейського відділку за власним бажанням». ЄСПЛ підтвердив свою позицію про те, що «відсутність запису про затримання має само по собі вважатися серйозним порушенням, позаяк за усталеною позицією Суду невизнане затримання особи є повним запереченням фундаментальних гарантій, передбачених статтею 5 Конвенції і є серйозним порушенням цього положення» (справа Гавула, § 82).

Наведемо абзац з рішення “Бєлоусов проти України”, який наглядно демонструє з фактичної сторони суть даної статті:

Затримання було зафіксовано тільки о 20 год. 40 хв. 19 липня 2005 року, заявник фактично був позбавлений свободи, починаючи приблизно з 11 год. ранку 18 липня 2005 року (тобто після спливу понад 30 годин з моменту затримання – ред.). Хоча офіційно він тоді був «запрошений» працівниками міліції пройти з ними до відділу міліції, а не «викликаний», сам спосіб такого «запрошення» та факт, що до цього було залучено кілька працівників міліції, чітко вказував на те, що від такого «запрошення» відмовитися не можна. Крім того, як тільки заявник з’явився у відділі міліції, працівники міліції розпочали його допит та одразу поводилися з ним як з підозрюваним. Потім до заявника застосували наручники. Він залишався в наручниках і був в супроводі кількох працівників міліції, коли його привезли назад до гуртожитку для огляду його кімнати. Також заявника перевозили у «відділенні для затриманих» автомобіля міліції до гуртожитку та назад”.

Які наслідки недокументування або неправильного документування затримання?
Щонайменше для захисту неправильно оформлене затримання дає всі підстави для визнання судом недопустимими доказів, які зібрані в момент затримання та після нього до моменту надання затриманому захисника та надання письмового “Протоколу про затримання”.
“Протокол затримання”, який складений не тією особою, яка проводила затримання та із зазначенням місця де особа не затримувалися, але куди була доставлена після затримання,а так само протокол із неправдивими даними про час затримання – свідчить про неможливість його використання у доказуванні, а так само свідчить про неможливість використання у доказуванні знайдених при обшуку затриманого речей чи документів та за принципом “плодів отруєного дерева” – про неможливість використання подальших протоколів огляду, пред’явлення для впізнання речей і т.п.. В свою чергу, експертизи проведені на підставі здобутих у подібний спосіб доказах також не можуть бути визнані допустимими, оскільки вони є похідним доказом.
Також, подібний спотворений “Протокол затримання” є підставою для твердження про внесення завідомо неправдивих даних до офіційного документу, що є закінченим складом формального складу злочину за ч.1 ст. 366 КК України, та надає захисту можливість вимагати внесення відомостей до ЄРДР відносно особи, яка складала такий протокол та як наслідок – мати на важелях досудового розслідування законну противагу.

Підводячи підсумки, Україна в 2017 році святкує вже 5-й рік День незалежності із новим КПК України 2012 року, який замінив собою радянську модель затримання, та який мав на меті звести до мінімуму свавілля держави при позбавленні волі людей в ході їх затримання уповноваженими особами. Однак, проблеми в цій площині залишаються системними, що з одного боку – має наслідком уникнення від кримінальної відповідальності дійсних злочинців та правопорушників, а з іншого боку – без своєчасного або внаслідок недостовірного складення “”Протоколу про затримання” нівелює міжнародну та конституційну гарантію на недоторканість та свободу волі, які є головними показниками якості “незалежної” держави, у якій така людина перебуває або постійно проживає.