Прямий та побічний тиск на суд, обвинувачення та потерпілих заради «більш рівних можливостей» перед законом

В даній статті хочеться проаналізувати одну екстремально-резонансну справу «Іл-76», у якій суд визнав винним українського генерала та обвинувальним вироком присудив останньому 7 років позбавлення волі, одночасно стягнувши з Міноборони по 0,5 мільйони грн. шкоди на користь кожного потерпілого, які втратили 49 синів.

З текстом вироку генералу Назарову В.М. Ви можете ознайомитись за двома посиланнями:
В єдиному державному реєстрі судових рішень вирок від 27.03.2017 справа № 185/12161/15-к.

Також на сторінці адвоката — представника потерпілих В. Погосяна Ви можете ознайомитися із вироком з усіма прізвищами офіцерів, експертів, генералів-свідків тощо.

Інформаційний вибух у цій справі відбувся не з приводу суті доказів, не з приводу кваліфікації або тактики обвинувачення чи захисту, та навіть не через кінцеву суть вирішення справи, але — через реакцію найвищих посадових осіб держави, які порушуючи принцип «балансу при розподілі влади на законодавчу, виконавчу та судову» та зламуючи «механізм стримування та противаг», надали чіткий сигнал про те, що вони невдоволені обвинувальним вироком, прямо підштовхуючи майбутню апеляційну колегію, яка переглядатиме цю справу, на протилежні висновки.

Ми не будемо аналізувати в даній статті суть обвинувачення, характер посадових обов’язків, зібрані докази, правильність чи неправильність цього процесу як такого. Можливо вирок законний з процесуальної точки зору, а можливо — ні (для подібних висновків потрібно бачити матеріали справи та досліджувати їх). Детального юридичного аналізу заслуговують причини інформаційного вибуху, який спричинений публічністю висловлювань державних посадовців, які зневажливо ставляться до акту правосуддя — вироку, який «винесений іменем України» та який за конституцією має силу не меншу за закон чи будь-які постанови виконавчих органів держави.

Головна мета розподілу влади — уникнення абсолютної узурпації влади будь-ким із гілок влади — це превентивний механізм недопущення можливої тиранії народу, тиранії диктатора або тиранії судів.

Одразу після вироку пролунали декілька гучних заяв про необхідність створення воєнних трибуналів та нібито «некомпетентності» суду, який виносив вирок. Приведу приклад лише декількох з них:

  1. Як повідомляє UNN головний військовий прокурор виступив з ініціативою створення військових трибуналів за зразком Ізраїлю «Армія оборони Ізраїлю базується на функціонуванні Головної військової прокуратури, а також системи військових трибуналів, де є головне військове обвинувачення у вигляді військового прокурора, головний військовий захист, військові трибунали округів і так далі… І там, де є загибель людей, або передбачається максимальний вирок суду, міністр оборони має право пом’якшити вирок суду».
    Хочеться нагадати, що саме А. Матіос очолює військову прокуратуру, яка підтримувала обвинувачення. Та жодних екстраординарних ідей про необхідність створення трибуналів, до винесення вироку Назарову В.М., публічно для ЗМІ головним військовим прокурором не висловлювалося.
  2. Президент України один з перших, хто запустив ланцюгову реакцію (принцип доміно) публічної критики: «Насамперед як Верховний головнокомандувач – не можу мовчати після вироку одного з цивільних судів, який засудив бойового генерала до ув’язнення на 7 років……Саме тому я планую запропонувати відновлення спеціальних військових судів відповідно до існуючих міжнародних практик. Оцінювати дії командирів у бойовій обстановці повинні військові спеціалісти, військові експерти і військові судді, а не цивільні.
  3. Міністр оборони України на своїй сторінці у ФБ — «Вирок суду у справі генерала Назарова має бути максимально виваженим…. Зараз створено небезпечний прецедент, коли рішення суду може небезпечно вплинути на думку особового складу… Я підтримую відновлення спеціальних військових судів відповідно до існуючого міжнародного досвіду. Оцінювати дії командирів у бойовій обстановці повинні військові спеціалісти, експерти та судді».
  4. Керівник Генштабу ЗСУ В. Муженко — «Створено небезпечний прецедент, який може мати фатальні наслідки для держави. Цікава позиція військової прокуратури. Вона призначена тільки карати чи може також захищати командирів»

Прямо чи побічно вказані вислови високопосадовців вказують (приховано наказують) на три речі:

  1. Суд вирішив справу незаконно без врахування воєнної обстановки
  2. Такий суд потрібно усунути від воєнної влади, створивши спец. воєнний суд, який нібито, як презюмується, виноситиме вигідні (виправдувальні) для виконавчої та воєнної влади рішення
  3. Суд першої інстанції виніс незаконне рішення, а отже міністр оборони, начальник генштабу, президент та навіть воєнний прокурор дуже очікують на «виправлення прикрої помилки» в суді вищої інстанції.

Наведемо також декілька яскравих фактів, встановлених обставин та висновків суду:

  1. Державне обвинувачення підтримувала військова прокуратура, яка до останнього наполягала на обвинуваченні та не відмовилася від нього. Прокуратуру влаштовував так званий «цивільний» суд. Була підозра, обвинувальний акт, обвинувальна промова, все за класикою жанру.
  2. Так званий «цивільний суд» щодня виносить вироки у справах про фінансові шахрайства, державні зради, зловживання, надскладні злочини пов’язані з IT сферою та господарсько-бухгалтерською діяльністю. І ми не створюємо медичних судів, розглядаючи помилки та халатність лікарів, хоча їх діяльність специфічніша за будь-які воєнні дії.
  3. Вирок базується на військових експертизах, військових документах. показаннях військових, на військових речових доказах. Будь-яка справа потребує занурення у специфічну сферу, від цього якість кінцевих рішень зазвичай не страждає, бо склад злочину або є, або ні.
  4. Загиблими є 49 військових — рядових та офіцерів, «інтереси» та честь яких після смерті представляли їх родичі ( понад 60 чоловік). Реакцію потерпілих в повній мірі можна відчути з прес-конференції, яка відбулася у зв’язку із вищевказаними публічними висловами. Повний відеоматеріал прес-конференції знаходиться у вільному доступі на Ютюбі та ви можете самостійно його переглянути, він дійсно того вартий.
  5. Витяг з вироку: «Для реалізації Замислу начальник штабу — перший заступник керівника АТО ОСОБА_64 (генерал Назаров) 13 червня 2014 року о 10 годині 15 хвилин направив першому заступнику начальника Генерального штабу Збройних Сил України запит щодо включення додатково до сил і засобів боротьби з тероризмом, що підпорядковуються керівництву АТО на території Донецької та Луганської областей, зведеного підрозділу — роти з озброєнням, військовою технікою та іншим майном, яку того ж дня перевезти повітряним транспортом з аеродрому м. Дніпропетровськ на аеродром м. Луганськ.

При цьому ОСОБА_64, у зв’язку з виконанням службових обов’язків за вказаною посадою, достовірно знав про те, що аеродром м. Луганськ перебуває в оточенні сил противника, які регулярно здійснюють його обстріли, а також те, що противник має на озброєнні переносні зенітно-ракетні комплекси (далі — ПЗРК) і інші засоби ураження літаків із землі, за допомогою чого забезпечує свою ППО, та усвідомлював, що політ літаків на вказаний аеродром буде здійснюватися, в тому числі над територією противника, так як відстань від аеродрому м. Луганськ до розташування найближчих підрозділів Збройних Сил України та ІВФ становила понад 40 км.

Разо з цим…. Особа 64… з метою організації виконання вказаної частини Замислу та подолання (прориву) ППО (проти-повітряної оборони) противника взагалі не спланував застосування та не організував управління військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил України та ІВФ, які залучені до АТО та передані в безпосереднє підпорядкування керівнику АТО.

Більше того, 13 червня 2014 року о 16 годині 25 хвилин до штабу АТО зі Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України надійшла оперативна інформація, включена до розділу II «Відомості щодо планів та намірів сепаратистів» узагальнюючої довідки з оперативної обстановки в районі проведення АТО станом на 16 годину 13 червня 2014 року, про те, що дві групи бойовиків вирушили до Луганського аеропорту, озброєні ПЗРК та мають намір збивати всі літаки при посадці чи зльоті.

Аналогічна за змістом інформація повторно надійшла до штабу АТО зі Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України 13 червня 2014 року о 20 годині 05 хвилин, яка була включена до розділу II «Відомості щодо планів та намірів сепаратистів» узагальнюючої довідки з оперативної обстановки в районі проведення АТО станом на 20 годину 13 червня 2014 року.

Зазначені довідки з інформацією про підготовку до вчинення терористичного акту поблизу аеродрому м. Луганськ до 21 години того ж дня надані особисто ОСОБА_64 для їх опрацювання, реагування на терористичну загрозу та організації припинення діяльності або знешкодження вищевказаних незаконних збройних груп (формувань).

Крім того, 13 червня 2014 року вищевказана інформація щодо терористичної загрози навколо аеродрому м. Луганськ, згідно з табелем термінових донесень, включена до п. 4 розвідувального зведення сектору «А», яке о 17 годині за вих. № 186/0310/окп направлене до штабу АТО, де невідкладно надано безпосередньо ОСОБА_64.

Також, упродовж 13 червня 2014 року співробітниками Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області встановлено факт розміщення груп противника поблизу аеродрому м. Луганськ, озброєних ПЗРК, про що того ж дня проінформовано телеграмою штаб АТО.

Інформація про те, що дві групи бойовиків, озброєні ПЗРК мають намір збивати всі літаки при посадці чи зльоті з аеродрому м. Луганськ, прямо вказувала на підготовку зазначеного терористичного акту та загрожувала реалізації Замислу керівника АТО від 11 червня 2014 року в частині переміщення літаками транспортної авіації зведеної роти на вищевказаний аеродром, життю особового складу цього підрозділу і членів екіпажів літаків, збереженню озброєння, військової техніки, іншого майна».

Висновки:

В попередніх статтях в блозі вже аналізувався підхід Європейського суду з прав людини до подібних висловів публічної влади та їх значення для поняття «справедливий та неупереджений суд».

Так, ЄСПЛ неодноразово зазначав, схожі та аналогічні за наступним змістом висновки: «Суд повторює, що принцип презумпції невинуватості, є одним з аспектів права на справедливий судовий розгляд кримінальної справи. Цей принцип не лише забороняє передчасне висловлення думки самим судом про те, що особа, «яку обвинуваченоу вчиненні злочину», є винною, тоді як це ще не доведено відповіднодо закону, а й поширюється на заяви, що їх роблять інші державніпосадові особи стосовно проваджень, що тривають, у кримінальних справах і які спонукають громадськість до думки про вину підозрюваного та визначають наперед оцінку фактів компетентним судовим органом (див. висновки з відповідної практики Суду, наприклад, в рішенні у справі «Хужин та інші проти Росії» (Khuzhin and Others v. Russia), N 13470/02, п. 93, від 23 жовтня 2008 року). У цьому зв’язку Суд наголосив на тому, як важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи»

Неупередженість суду неминуче викривляється під тиском заяв високопосадовців, які мають у своїй владі важелі впливу на призначення та звільнення осіб, які розглядають справу.

Більше того, як має себе почувати державний обвинувач — прокурор, який підтримує державне обвинувачення у такій справі. Логічно, що він ставить собі питання про відмову від апеляції, від обвинувачення, від наступальності у справі як такої. Окремим залишається питання, що у прокурора є керівник, який за вертикаллю багато в чому залежить від генерального прокурора, який прямо залежний від адміністрації президента.

Наскільки справедливими є подібні публічні заяви по відношенню до потерпілих, які мають право на неупереджений суд, який має бути не заангажований тиском президента та міністра оборони.

Однак також вбачається, що інформаційний вибух, спричинений вищевказаними публічними висловлюваннями, повинен мати і позитивні наслідки, оскільки він призвів до неймовірного за масштабами публічного дискурсу у суспільстві. А суспільство в свою чергу є дуже чітким індикатором настрою для публічної влади та яскравим нагадуванням про існування ст. 6 Конституції України «Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.», з якої чітко витікає те, що за межами компетенції та лінії поділу одна гілка влади не повинна та не має права впливати на іншу.